Полтава

— Цар Петро хотів, щоб його боялися, я хотів, щоб мене любили. Бачу, що в нас страх від

любові сильніший. Це т.їій гріх. ~Бот і будучність да розгрібать мене! Але щоб нарсд за мою

любов до його ненавидів мене — це брехня! Брехня! — гозториз, і голос його заломився. Видно

було, що доторкгіув-ся болючого місця в душі. — Коли б народ ненавидів Мазепу, то звідки цей

Мазепа брав би ті полки, які на кождий його заклик неначе з-під землі виростали? Якщо народ

ненавидів Мазепу, то чому ж так хоробро обороняв його столицю? Якщо народ ненавидить

Мазепу, то звідкіля ж беруться ті мазепинці, що їх тепер цар у Лебедині карає?.. Мазепинці є і

будуть, поки Україна вольною не стане, поки не здійсниться весь задум Мазепи.

— Хочемо бути учасниками задуму твойого.

— Хочемо й обіцяємо!

— Заприсягнемо!

Гетьман попросив о спокій.

— Кажете, що згинете або побідите зі мною. Побідимо не ми, лиш ідея наша, як ми її не

закопаємо живою. Коли б ми нині вернули до царя і попросили його о вибачення і ласку, то

вирили б таким чином яму для нашої ідеї. Того я не зроблю, а ви, як хочете. Не силую нікого.

Хто хоче, хай іде, не заверну його з дороги, ні силою, ні словом. Але ж хто останеться нині на те,

щоб опустити мене завтра, цей буде відступником і гробокопателем нашої волі.

— Вб'ємо такого, як паршиву собаку!

— Як зрадника, як Юду повісимо на сухій гілляці. І почувся бренькіт щабель, так зловіщий

у подібних припадках.