Полтава

Була це земля, доволі густо залюднена і не дуже виснажена війною.

Скрізь по селах і хуторах сиділи люди, курилося з димарів, чути було іржання коней і рев

худоби. Урожайна земля і народ скоро багатів, а розбагатівши, нерадо кидав ті багатства. Це

лиш пани при першій тривозі зриваються з місця, як наполохана птиця, а селянин кріпко

тримається землі. Він покидає її, як мусить, коли бачить, що вже все пропало і що осталося

тільки одно: спасати життя.

З отсього ж чотирикутника ще й тому не втікав ніхто, бо гетьман перед шведською армією

післав туди свої універсали. В тих універсалах толкував він "їх милостям панам полковникам і

панам осаулам полковим, панам сотникам, отаманам, війтам, їх мостям благородним особам і

всякого чина людем, в городах і селах обрітающим", задля чого то він покинув протекцію

царську і приєднався до високовладного короля шведського, котрого побідоносна армія

увіходить отеє у їхні гради й веси... Не як ворог вступають шведи в глиб України, а як союзник

вірний і безпечний, котрий нікому й ніякрї кривди ні на здоровлю, ні на маєтку не зробить.

За те ручився гетьман словом своїм і своєю особою.

А що із Січі доходили теж голоси до гетьмана прихильні, так тутешній народ не

турбувався дуже і спокійно дожидав приходу побідоносних військ короля Карла.

Аж і прийшли, а з ними прийшло все те, що звичайно, як тінь, волочиться за всякою

армією: недостача квартир для людей, а стаєн для коней, суперечка за провіант і фураж та всякі

непорозуміння, неминучі, особливо, де одні других не розуміють, бо не знають чужої мови.

Хоч шведи вже по Польщі й по Білій Русі таки добре походили та деякі слова затямили