Полтава

невиспаних обличчях.

Линяли саети на контушах старшин.

Розп'яття між горючими свічками колисалося в очах.

Ніби Христос був перемучений докраю і ніби за хвилину промовить голосом благальним:

"Боже, Боже, пощо ти оставив мене!"

Але Христос мовчав.

Орлик тривожно споглядав на двері... Коли ж відчиняться вони? І коли на порозі

появиться дід, ростом ще вищий від царя, з очима, полинялими від сонця, в сорочці, на дощах

праній, на вітрах сушеній, з великою незгійною раною на груді?.. Що за жаль, що за шум! Тільки

й край, тільки дум, стільки в народі сили, а кругом лиш могили і кінця їм немає. Слава

воскресення чекає, від Воскресення до Вознесення з року на рік, весь вік, і нема нам спасення.

Він чи не він? Живий чи мрець? Увійшов чи так тільки Орликові здається?

Сверлував простір — діда не було. Це був лиш образ, закріплений в душі. Бажання так

сильне, що аж вбиралося в тіло.

Двері були зачинені, і ніхто не відчиняв їх.

Дід не входив і не кричав, наступаючи на гетьмана: "Двигни цей камінь! Двигни!"

Орлик приступив до стола і здмухнув свічки.

Х

Шведська армія, як це влучно передбачував гетьман, зайняла чотирикутник між Ромнами,

Гадячем, Лохвицею і Прилуками, яких десять миль простору.