Полтава

Гетьман свого наміру добився. Пригноблення, яке почувалося з початком наради,

уступило місце бадьорому настроєві. Не хотів його псувати. Ґалаґанові не вірив, хоч цей укупі з

другими зривався з місця і кричав те саме, що вони. Розмову з Апостолом відложив на пізніше.

Це не Ґалаґан, з чим треба побалакати на розум. Зеленський, Горленко й інші лукавити не

вміють. Вірні йому. Треба тільки підтримати їх духу. І гетьман кінчив:

— Як бачите, панове товариство, діло наше не таке-то вже безнадійне. Воно важке, але

до Термопілів ще нам далеко...

— Далеко, далеко, — тихим голосом завважив Чуйкевич.

— Ой, далеко — покивував головою Андріяш.

— І не треба, щоб близько було, — спротивився гетьман. — Не треба!.. Горі імієм серца!

Не пропала ще козацька мати. І не дамо їй пропасти! Заступимо безталанну грудьми нашими,

виведемо її з дому сорому і неволі на ясні зорі та на тихі води. Підемо назустріч невідомому,

з'єдинені невгнутим бажанням здійснити наш задум великий, підемо на змагання важкі з нашим

старим козацьким кличем на устах: добути або дома не бути!

— Добути або дома не бути! — загуділо в гетьманській світлиці, аж стіни задрижали,!

вітер на хвилину ущух. Добули шабель і блиснули ними.

— Хай живе воля!

— Слава гетьманові Мазепі!

— Не опустимо його!

— Присягнім жити й умирати вкупі!