Полтава

собі, а котрий так і речення умів по-"людському" зліпити, а все ж таки був це чужинець, людина

другої віри, та ще до того лютер.

А тут і від царя маніфести, як чорні круки, надлітали, а новий гетьман, Іван Ілліч

Скоропадський,! свої, царською канцелярією вимушені, прокламації надсилав.

Тож і не диво, що подекуди до сутичок між українцями і шведами приходило, дехто вже й

нишком нарікав "чому-то ми царя не держимося", а інший так прямо й погрожував-ся, що до царя

верне, якщо гетьман шведського нахабства не спинить. А цар, як на те, й недалеко стояв.

Бо невже ж з Гадяча до Лебедина далеко? Тільки рукою подати. А в Ніжині і в Миргороді,

як два ножі в тіло Гетьманщини встромлені, два царські сильні полки залогами стояли, головні ж

московські сили розтаборилися здовж східної границі.

Так тоді гетьманові негайно треба було спішитися до короля Карла. Раз, що гостям

краще, коли хазяїн у хаті, а друге, що небезпечно відставати від головної сили, щоб ворог не

скористав з того і від Ніжина або від Глухова не напав на невеличку козацьку армію.

Сула і її численні притоки замерзали, не треба було дуже й оглядатися на ті мости, що їх

позрушувала шведська армія у своїм переході, можна було поспішати

І поспішало тих три тисячі вірних гетьманові козаків, які залишилися під його рукою.

По дорозі дехто приставав, а дехто відставав, але зміни ці були не дуже-то й помітні.

Відставали звичайно ті, що з перевтоми або із-за недуги не могли поспівати, а приставали

охотники до боротьби зі зненавидженою Москвою, котра своїми "безеценствами" скрізь собі

чимало ворогів натворила.