Полтава

карами грозили.

— Честь тобі за це! — залунало кругом.

— Слава гетьманові Мазепі!

— Слава! Слава! — їв салі знов знявся такий шум, ніби тут до збруї хапалися.

Довгу хвилину відпочивав гетьман, поки не заспокоїлося настільки, щоби він міг

продовжати свою промову.

— А тепер подивімся, які я мав підстави, щоб піти з королем Карлом проти царя, бо

сказав же я, що ніколи не починаю діла, не розваживши вперед усього як слід. Московсько-

сасько-датський альянс, починаючи війну з Карлом XII, вважав його молодцем палким, котрий

шукає лицарських пригод, північним Дон Кіхотом або прямо напів-збожеволілим дегенератом.

Але з тих вісток, які до мене дійшли, я його іншим побачив. Його промова в шведськім сенаті,

його незвичайна рішучість, скорість, з якою він виконував свої воєнні плани, справність його

армії і доцільність дипломатії заповідали нову історичну зорю, що раз на сто літ своїм сяєвом

ясним озарює політичний небосклін. Він від предків своїх перебирав, що добре, а відкидав їхні

похибки. Його блискучі побіди вказували на великого вожда, а те, що не заключував миру з

побідженими, добре свідчило про його політичний розум. За союзника вибрав я собі таким чином

не авантюриста, а великого чоловіка, з яким і впасти не сором.

— Як падати, так з великого коня.

— Як пропадать, так не за будь-що, — притакували кругом.

Гетьман продовжав: