Полтава

Гетьман встав і пустився по хаті.

— Карати, кажеш, утікачів... Нічого легшого, як карати, а важко довести до того, щоб

карати не було треба. Ціле життя тепер — це одна велика кара, одно знущання... Ба-урина

забути не можу... Чуйкевич тут?

— Я його бачив перед хвилиною.

— Значиться, не спить. Я загалом не знаю, коли він спить. Поклич його до мене.

Войнаровський подався у покої сповнити приказ гетьмана. Гетьман підступив до вікна.

— Заграва... чи світає? — І прочищував шибки, щоб впевнитися, чому це далеко за

Десною на сході таке руде, мерехтливе небо.

— Невже ж це Батурин пала? Неможлива річ, щоб його Меншиков так скоро добув. Я ж

залишив там Кенігзена з сильною гарматою і хороброго Чечеля з кріпкою та певною залогою,

муніції і фуражу вдовіль; що за біда? Але ж знову від спалених сіл такої луни не було б, це ж

горить великий предмет, ясно бачу... Увійшов Чуйкевич.

— Підеш у табір і добереш недурного охотника, людей не більше півсотні, хай ідуть у

напрямі Батурина. Може, довідаються, що з ним чувати, а може, якого язика по дорозі зарвуть.

Тільки ватажник щоб мені був не з дурних і не з молодиків. Це екскурсія нелегка, бо москалі, як

гончі собаки, ганяються кругом нас, треба пильно вважати, щоб не попастися їм у руки.

— Ваша милосте, дозвольте мені піти, — просив Чуйкевич, — я хоч не такий-то

досвідчений вояк, але постараюся вдоволити величність вашу.

Чуйкевичеві прийшло до голови, чи не довідається він чого про Мотрю, а може,