Полтава

Присуджено його на смерть під пазурами диких звірів. Цісарева з своїм фравцімером[36]зайняла

місце в першій лаві кривавого цирку. Вивели виновника, підняли крату, і замість крово-

жадливого тигра вибігла з погребу вівця, котра спокійно приступила до виновника і лагідно

дивилася на нього. Розгнівана цісарева побігла до мужа, нарікаючи на афронт[37]. Але цар

заспокоїв її, кажучи: "Покарали ми його по гадці нашого закону; ошукав він тебе, і ми ошукали

його".

Войнаровський не відповів нічого, а гетьман говорив дальше:

— Хто без гріха, хай каменем кине на них. Я не можу. Безталанний Батурин не дозволяє

мені. Хіба ж не втікали ми від нього за Десну?

— Це друге діло. Ми перейшли.

— Не в словах річ, а в речі. Цілі покоління навчилися переходити з табору в табір, з

держави в державу, з одної протекції під другу, і як же тепер карати синів за те, що їх батьки

навчили? Це ж у нас стало не звичкою, а прямо законом. Пригадай собі, що було за Виговського,

за Юрася, за Дорошенка. Не так скоро забудеться воно. Non armis sed dementia et benignitate

рад би я правити своїми людьми, кажу тобі.

— А зрозуміють вони ваші інтенції[38], милосте ваша?

— Це вже не моє діло. Та як воно й не було б, не хочу, щоб Мазепа оставив по собі славу

кровожадної людини. — А зітхаючи важко, додав: — Досить мені смерті Василя Леонтійовича.

Багато дав би я за те, щоби він голови своєї не позбувся, і свідком мені Бог, що кров його не на

мою совість паде.