Полтава

Тут у дворі розтаборився король, а на приходстві гетьман. Привітання такого, як у Лукневі,

не було. Тутешні мешканці дивилися на шведів недовірчиво, а на Мазепиних козаків злісно, так

нібито вони й провинилися в упадку Батурина.

В Лукневі помічався підйом народного духу, щира охота пособити великому визвольному

ділу, крізь Отюшу проходили всілякі московські частини і збаламутили народ.

Там війну видно було здалеку, як грізну, але не позбавлену романтичної принади картину,

тут була вона близько з усею своєю трагічно-жахливою дійсністю. Що здалеку захоплювало, те

зблизька затроювало гниллю. В Лукневі війна — це була готська діва, грізна, але й приваблива,

а в Отюші вона вже вспіла перемінитися в стару, злющу відьму, яка одним своїм подихом

затроює усе довкола.

Там хлібом-сіллю вітав народ своїх вождів, тут за кожду ложку страви казав собі солоно

платити, і за кождий куток, в якому втомлений вояк хотів голову на спочинок склонити,

приходилося прямо бої зводити. Для гетьмана все це не було новиною, бо недаром же він

півсотні літ прожив на Україні, пам'ятаючи ще й часи старого Хмеля, але для шведського короля

така нагла зміна в настроях населення була диковиною, з якою він ніяк не міг погодитися. Козаки

мали приказ обережно поводитися з отюшанцями, маючи на ввазі близькість цього села від

Батурина і той вплив, який упадок гетьманської столиці мусів викликати на його околиці, а шведи

стояли на основах жорстокого воєнного права, і тому між ними й отюшанцями приходило не раз

до дуже гострих сутичок.

Те, що передбачував Піпер, здійснювалося. Чуже військо робилося тим, що тріска в рані.