Полтава

Ятрило її.

Особливою причиною непорозумінь являлася горілка, на котру шведи були дуже ласі, бо

не тільки пили її. але й уживали як загального ліку від усяких хоріб. В Отюші були гетьманські

винокурні, і горілки мали тут люди велику силу, але або не хотіли її продавати шведам, або

правили за неї такі великі гроші, які не всякий міг заплатити.

А все ж таки королівський двір і гетьманський почот простояли тут цілі два дні й дві ночі.

Гетьманові треба було ближче розвідатися про упадок Батурина і поміркувати, як поставитися

до тієї великоважної події.

Минути Батурин і перейти в Бахмач, котрий щасливо зацілів, гетьман не міг. Того не

дозволяла йому зарівно совість, як і політичний розум. Знав, що не поклонитися великому,

такою трагічною смертю помершому покійникові, — це значило би обрушити на себе і вірних

собі козаків, і весь народ. Тому-то, хоч як воно важко, а все ж таки треба сповнити

християнський обов'язок, треба піти до тієї великої домовини і вдарити перед нею чолом.

Таке бажання читав гетьман також в очах усіх своїх людей, поміж котрими важко було

знайти одного, щоб не залишив когось із близьких або й найближчих у гетьманській резиденції.

Тому-то, коли дня 22 листопада вчасним ранком виступали союзні війська з Отюші,

гетьманська частина подібна була не до воєнного, а до похоронного походу. Ані пісні не чулося,

ані сурм, ні тулумбасів, не переганялися вози, не герцювали козаки на конях, навіть Мручко не

вигукував свого "бе-ре-жись". Похід посувався в напрямі Сейму серед тієї глибокої тишини,

котра одинока тільки може гідно пошанувати величність геройської смерті.