Полтава

ворог, що поневолював її.

— А купець — ні? Чому ж вона його не вбила? Це ж був купець, що невольницями торгує,

може, й старий, і поганий, а ватажок, все-таки ватажок. — Бо тамтого не могла вбити, а того

могла і вбила.

— А чи вернула до своїх?

— Про те вже казка не балака, але на всякий спосіб не осталася в неволі, і як поневолив

її хто навіки, то хіба море, стихія, щось велике і непереможне.

Ганна не вдоволилася тією відповіддю. Як цікава дитина, питалася дальше.

— А може, Герта взяла її до себе і жрекинею у своїм храмі зробила9

— Ти і про Герту чувала?

— Чула чи читала.

— Правда, вас і по-німецькому вчили. От бачиш, понятливі ви, багаті, гарні, а яка ваша

доля?

— Ти нині, Андрію, мабуть, лівою ногою з ліжка встав, таке щось сумне розказуєш і

сердишся. Не таким я тебе застати сподівалась, не таким! — докоряла йому, а він цілував її

холодні руки і заспокоював:

— Ані лівою, ні правою. Ганнусю, бо я зовсім не лягав. Зжахнулася.

— Не треба того робити. Не треба. Дай мені руку, що більше такої дурниці не зробиш.

Вам тепер годиться бути виспаними, сильними, на все готовими. Безсонниця знесилює тіло,

робить його охлялим, а в безсилому тілі і дух не бодрий. Як же ви діло поведете?