Полтава

— Глупа ніч? Годинники стануть дванадцяту дзвонити, довго й скучно. Чому б не

зготовити такого, щоб промовчував північ?

А подумавши хвилину, кинув питання:

— А може, це, Андрію, моя дванадцята година надходить?

Войнаровському зробилося моторошно.

— Оставмо нині такі гадки, ваша милосте княжа.

— Правда твоя. Нині нам радше годилося б у церкві молебен відслужити і, цілуючи святе

Євангеліє, казати: "Нині отпущаєши раба твоєго, Владико, по глаголу твоєму со миром".

Варти кричали голосніше. Гармидер цей, видимо, нервував Мазепу. Войнаровський

заспокоював його:

— Горлаї і бешкетники всілякі з нашого війська і з шведської армії дужаються, як звірі, що

стрінулися знічев'я... Побудуть разом і привикнуть. Тепер у нас нема години, щоб не було якоїсь

приключки в таборі.

Гетьман ходив, заткнувши руки за пояс. Мав на собі жупан темної краски і пояс чорний,

злегка тільки золотом перетиканий. Не вбирав святочного вбрання, щоб не відбивати від

полинялого королівського каптана.

Нараз зупинився перед Войнаровським.

— Але ти, синку, князем не величай мене. Не для себе я цього титулу багну, а для

України і для наслідників своїх. Може, вони його більше шанувати стануть, бо гетьманський

титул забруджено та заплямовано, аж соромно його носити. І Юрась гетьман, і Цецюра, і