Полтава

буде від усього. Легую[24] ним волю й незалежність української держави.

— Вітаю вас, дядьку, з отсим подвигом і бажаю йому більшої сили й довговічності від

князівства, добутого Виговським і Юрасем.

Кажучи це, припав до гетьманської руки.

Гетьман пригорнув його до себе.

— Ти один, з котрим можу щиро поділитися отсею новиною.

А зітхаючи глибоко, додав:

— Є ще й друга душа, гідна такої вісті, але де вона нині? Тут чи там? — і підвів очі до

неба.

— Возложім упованіє наше на Бога, — він-бо приют і зашита наша, — промовив

Войнаровський. — Господь не оставить Мотрі Василівнои на поталу судьби, бо чим же вона

прогрішилася перед Богом?

— А чим же прогрішилися ті тисячі жінок і дітей українських, над котрими знущається

ворог?

— Де дрова рубають, там тріски падуть, — відповів Войнаровський. — А що рубач вельми

сильний, так і трісок відскакує багато.

— Гоненіє від фараонового гірше.

— Антихристове гоненіє, милосте ваша.

Замовкли. Чути було, як кругом перекликувалися варти. Наближалася північ, година духів,

котрої гетьман не любив і радо пересиджував її на розмові з близькими собі людьми.