Полтава

Тоді Карло покликав Реншільда до себе і короткими словами дав приказ.

За хвилину виявилося, в чім діло.

Король двигнувся вперед, а за ним під бунчуком їхав гетьман з своїми численними

старшинами. За тим пишним, блискучим, аж. мерехтливим гуртом ступали останки вірного

козацького війська, а за ним табір, далі сани й повози з старшинськими жінками й дітьми, а

щолиш тоді шведська армія.

— Не довірюють нашому братові, — шепнув до Ломиковського Апостол.

— Добре нам так, — відповів нерадо Ломиковський. Але Орлик заспокоїв їх:

— Король гетьманові вірить, але хоче його мати в свойому найближчому товаристві як

союзника, з котрим міг би радитися кождої хвилини, і як хазяїна краю, котрого границі

переступив.

— А так! — відповів Апостол і підкрутив вус, на котрого химерних карлючках висіли ще

химерніші ледяні борульки.

Козацькі старшини зрозуміли честь, яка припала гетьманові, а через нього й їм. Зрозуміли

це й козаки, і їх воєнний дух на хвилину піднявся.

Так бадьоро ступали за гетьманським бунчуком, ніби їх було не три з лишком, а

шонайменше тридцять тисяч з горою.

Старшинська жінота забула про кривда яка їй сталася через гетьманський приказ не лізти

королеві на очі.

Невже ж королеві не цікаво було б побачити таких гарних і так гарно вбраних пань?