Полтава

здивовано слухав чужомовної молитви, котрої звуки розливалися широко й далеко, геть поза

Десну, до Сейму, до обложеного Меншиковим Батурина.

— "Да постидяться і смятуться всі врази -мої, да возвратяться і устидяться зіло вскорі", —

приговорив гетьман, догадуючися більше шведських слів, чим розуміючи їх, і на голова, покриту

срібним інеєм, насунув соболеву шапку.

І знову захиталися і похилилися шведські прапори, оркестра заграла гучного марша, і

повінь людська покотилася вперед.

За своїм прибічним батальйоном, в окруженню трабантів, між котрими не тільки ростом,

але й вродою визначувався Малькум Беркман, їхав король на високім, худім, сильно здороженім

коні Аяксі, так густо вкритім баранцями інею, що годі було сказати, якої він масті, булан чи

ясногнідий.

Король, хоч середнього зросту, тримався так прямо і струнко в сідлі, що виглядав на

вищого від свойого окруження, а висока футряна шапка збільшувала ще його ріст. З-під шапки

на ковнір старого, мабуть, батьківського футра, спливали хвилі ясної, мов із льону вичесаної,

перуки.

Від її хвилястих кучерів різко відтиналися королівські лиця, рум'яні від морозу й від

зворушення, котрого він ніяк не міг скрити, скільки разів являвся на чолі свойого війська.

Сині очі, що нагадували таємну глиб скандинавських фйордів, то мертвими туркусами

кам'яніли під високими луками темних бровів, то михтіли переливами шляхетних сафірів, то

вилискували відблисками мрійливих аквамаринів. Уста його, повні й свіжі, не свідомі любовного