Полтава

закарлючений вус, ніби щось намотував на нього, а одним оком хитро підморгував на свого

сусіда Ломиковського. Але цей насупив брови й не відморгував, а глядів перед себе кудись

далеко, у невідоме.

— Чи не шукаєш ти, товаришу, — питався Апостол, — короткої дороги до своєї небоги?

Ломиковський глянув на нього, як чорт на попа.

— Гадаєш, що всі твоєї вдачі? Ломиковські ніколи не втікали.

— А Апостол?

— Був один, що Христа відрікся.

Апостол не відповів нічого, бо над'їхав молодий Чуйкевич на синім степовім конику, зі

славної стаднини свого тестя у Ковалівці. Він ніби дух з'являвся скрізь, де йшла розмова про

вірність гетьманові. Казав би ти, кождої хвилини був готовий на всякого кинутися, хто тільки

святотатською рукою доторкнувся би його маєстату.

Горленко, Кожухівський і Андріяш зі звичайною людською цікавістю дожидали видовища,

яке за хвилину мало з'явитися їх очам, втомленим недоспаними ночами і зажуреним тривогою

непевного завтра.

Те ж саме здебільшого малювалося на обличчях сірого козацтва, схвильованого подіями

останніх днів і стурбованого татарськими вістями про силу й подвиги царя, який буцімто направо

й наліво побивав шведські під'їзди і розгромлював козацькі гурти, що від Сейму пробували пере-

дістатися до гетьмана за Десну.

З бічних вулиць і шляхів сусідніх сіл, як притоки до головної ріки, напливали почоти