Не вбивай. Батурин.

на столі перед гетьманом кладе довге письмо.

Гетьман перебігає його очима і відсуває набік.

— Прочитаю вранці, а тепер ти прочитай мені цей лист. Волох один привіз його від

княгині. В шапці було. Наперед знаю, що вона там пише. Лихий її о тую кореспонденцію просить.

Волос у неї довгий, та розум короткий. Ще мене колись тая княгиня писульками своїми до згуби

доведе. Відпечатай цей лист і прочитай!

Генеральний писар приймає від гетьмана письмо і підходить до свічки. Гетьман столовий,

вишиваний параваньчик присуває до свічки, щоб видніше було.

Орлик розриває печатку, і з листа княгині вилітає другий листок. Орлик глянув і пізнав

королівську печатку.

Мовчки пробігає цей другий лист очима.

— Чого ж ти задивився у цей лист, як кіт у каганець, чому не читаєш? Ти ж і без

перекладу звик читати числові листи; до їх у тебе і ключ є, — питає гетьман.

— Я і без ключа прочитаю княгинин лист, та це не від княгині і не числовий, а звичайний,

— лист від Станіслава.

— Від Станіслава? Не може бути!

— Може, милосте ваша. Тут і підпис його імені, і його королівська печать.

— Дай сюди!

Орлик подав лист від Лещинського, і гетьман прочитав його.

На обличчю його появився такий жах, якого Орлик ніколи ще не бачив.