Не вбивай. Батурин.

Мазепа... Вибирай! Свічка догорювала й зачинала коптіти.

— Віднеси її до моєї спальні, там згасиш і принесеш другу — біля ліжка на столику стоїть.

Не можу стерпіти смороду догоряючої свічки... бачив я раз у Москві, як догорював чоловік.

Орлик виконав приказ. За хвилину вертав зі спальні з новою свічкою у срібному ліхтарі.

Поставив її на стіл і став, як звичайно, коли гетьманові звіти здавав.

— Що нового? — спитав Мазепа, ніби забуваючи про лист.

— На Дону неспокійно.

— Як 1705 року, в Астрахані, коли там убито Ржевського і заведено козацький устрій.

— Мабуть, чи не гірше. До Булавіна багато вже станиць пристало над Північним Донцем,

понад Хопром і Медведівкою. Навіть у Тамбівській губернії бунтуються селяни, мордують панів і

заводять козацький устрій.

— То недобре, — сказав гетьман, стягнувши густі брови.

— Чому, милосте ваша?

— Бо не в пору. Заскоро вибухають ті бунти. Ще не час.

Погибне багато народу, і який з того хосен? Дивися, і я теж мушу військо своє проти

Булавіна слати, хоч воно мені не на руку. Мушу, а то вороги сказали б цареві, що Мазепа з

Булавіном тримає. Цар ще сильний, він погасить пожежу... А. в нас?

— І в нас не краще. Багато посполитих до Булавіна втікає, особливо з Полтавщини. От

недавно і Чуйкевич казав, що бачив.

— Чуйкевич? А що ж він?