Не вбивай. Батурин.

здирства невиносимі, за угніти всілякі, на які не раз перед гетьманом нарікали.

А тепер він, той самий цар-антихрист, заступник, покровитель, прямо ангел-хранитель

України, живий архистратиг Михаїл, а гетьман Мазепа, котрий стільки величних церков

побудував, школами і всякими приютами повсякчасно печалився, — ворог краю і народу, який

не дбає про самостійність України, лиш хоче повернути її під владу польського панства, а віру

святу подати у наругу. Прикро, соромно, страшно!

Полковник Чечель, їдучи на санях невідомими шляхами й бездоріжжями, роздумував над

тим. Шнури й посторонки, котрими був прикріплений, в'їдалися в його руки й ноги, давили груди і

спиняли віддих, рани пекли, змагався жар, спрага палила його. Але він терпів душею, ще

більше, ніж тілом. На постоях підходили до нього його мучителі, гидкі, брудні, п'яні, щоб

подивитися, чи живий він ще. І замість попустити шнури, замість подати йому води, насміхалися

над його терпінням.

Поспішайся, Чечелику,

Чекає москаль,

Вже для тебе зготовлено

Осиковий паль.

Гу-у!

Чечель повертав голову на другий бік, примикав те одно видюще око і твердив водно:

"Прости їм, Господи, бо не знають, що творять". У тих божеських словах він почував одиноку

потіху, одиноку, останню розраду.