Не вбивай. Батурин.

Подібні листи відправлено до наказного ніжинського полковника і до інших старшин, а

також до єпископів. Усіх їх цар негайно кликав до себе для вибору нового гетьмана, щоб бувший

гетьман не "возмущав" народу, щоб випередити і знівечити його злочинні наміри, в чім "крайня

нужда і спасення всеї Малої Росії сестоїть". Цар виявляв себе не лиш "государем", але й

"оборонителем малороссійскаго края" і нагадував старшинам, що вони також "ревнителі о

православії" і що вони мусять стати "за віру й отечество своє". Всім їм цар обіцяв за це свою

особливу високу милість і жаловання царське.

В маніфестах до всього "малороссійскаго" народу кидав цар наклеп на бувшого гетьмана,

буцімто він хоче Україну Польщі запродати, а церкви й монастирі святі віддати уніатам на

поталу. Зате себе представляв оборонцем України, знаючи вразливість народу на податки й інші

тягарі матеріальні, казав, що гетьман позаводив деякі нові податки "хитростію своєю, без

царського указу, будьте на плату для війська, а на самім ділі ради збагачення свого. Ми же ні

єдиного пенязя в казну нашу во всем малороссійском краю брать не повеліваєм". Та признавав

цар, що народові діялися кривди, але тепер він "войскам своим великороссійским под смертною

карою запретил малороссійскому народу никакого разоренія й обид отнюдь не чинить".

Таким способом цар Петро хотів прихилити до себе тих старшин, що з гетьманом за

Десну не пішли і в Батурині не замкнулися, а також збаламутити народ, що попав між молот і

ковало, між шведів і москалів. Але й про найближчих гетьманові людей цар не забував. Казав,

що ті, які "ізміною вора Мазепи були заведені в неприятельські руки", можуть спокійно зі

шведського війська вернутися і зайняти свої попередні уряди, не боячись ніякої кари.