Не вбивай. Батурин.

І Чечель примикає повіки, щоб не бачити того.

Але бачить. Жахливий образ врізується в мозок. Не забути його, не забути!

Простує спину, пручається, шнури тріщать, та не подаються. В Батурині свої сили лишив.

Дивися, хоч ти один дивися на клейноди гетьманські іншими очима, як на них дивляться

вороги, і свої, що вздовж шляху лобами до землі припадають, поклони б'ють, але не перед тими

святощами, а перед силою побідника.

А за клейнодами йдуть їх оборонці, козаки і старшини, котрих Меншиков на місці смертю

не скарав, а веде їх у тріумфальнім поході свому цареві на втіху, а їм на смертну кару в

Лебедині. Нема між ними ні одного непорубаного й непокаліченого, цілого. Здоровими,

значиться, не здались.

І Чечель відітхнув. Хоч за те хай буде Богові милосердному дяка. Дивіться, дивіться,

земляки, і знайте, що є ще хоробрі поміж вами, є ще козаки справжні, що скорше згинуть, ніж

осоромлять себе і предківську славу свою. Дивися, земле рідна, і тішся, що ти ще не

пустоплодна, бо не родиш самого хобузу, самих степових бур'янів, самого перекотиполя, котре

летить, куди ним вітер буйний повіє.

А між ними у повозі найхоробріший з-поміж них гарматний осаул Кенігзен.

Посадили його високо, попідпирали, бо він о своїх силах сидіти не може, а Меншиков не

хоче, щоб він лежав. Нехай народ дивиться на цього німця, що вірність свому вождові вище

царської ласки поклав.

Сидить гарматний осаул фон Кенігзен високо, ніби це він, а не Меншиков у