Не вбивай. Батурин.

смерть.

Обступили майдан, налетіли на нього, як круки, що зачули падло. Нажива, нажива буде!

Даремна оборона. Налет неприготованим застав село. Хазяїни, відрізані від своїх хат, з

майдану виходу не мали. Голіруч супротивлятися не станеш. Діди очам своїм не вірять. Невже

ж. вони дожили аж до того? Невже ж сподівалися таких часів, воюючи колись хоробро і чесно за

своїх молодих літ? Невже ж це Україна, невже ж отся розбишацька ватага — це їхні земляки,

люди одної віри й одної крові? З дива вийти не можуть. Боже, помилуй нас.

Чечель зрозумів, що з тими ніякої балачки бути не може. Це вже найгірші зі злих. До них

слово приступу не має, на них є одно — сила. Та він безсильний був. Права рука горіла, на тілі

повно ран. Мозок кров'ю запливає.

— Ось він, Чечель! Бери! — І заки зрозумів ці слова, почув аркан на своїй шиї, почув

шнури на руках і ногах, побачив очі, як вовчі сліпаки, і сопух горілки, що бив, як від куф, і

завзяття, гідне кращої справи.

— Боже, муки мої за прощення їх гріхів прийми! — промовив, попадаючи в отупіння.

Бачив, як хазяїн, у котрого він останню свою ніч ночував, бився за нього, як другі старі козаки

помагали виривати його з рук гільтаїв, як навіть ті наймити, що так завзято проти Чечеля гукали,

обстоювали за ним, як громада хотіла навіть гроші за полковника Чечеля платити, — не

помагало ніщо. Як схочуть, то й без того пограбують село, а за Чечеля їм москаль багато

заплатить.

Більше вони у своїх мозках чорних не кмітували собі нічого. Чечель чув, як його волікли з