Не вбивай. Батурин.

або приставай до них, або гинь.

Чечель і без того знав про ті своєвільні купи, що тільки лиха творили на Україні, йому

тільки цікаво було довідатися, як до них ставився осілий народ. Почувши, що неприхильне,

заспокоївся.

— А що ж тепер, ваша милість, гадають починати? — спитав несміливо хазяїн.

— До гетьмана перебиратися.

— За Десну?

— За Десну, батьку.

— Важко.

— Чому б то?

— А тому, що цар, як тільки почув про перехід гетьмана до шведів, або, як вони кажуть,

про "ізмєну", так зараз велів Меншикову післати над Десну кілька полків драгунів, щоб не

дозволити оставшомуся війську козацькому переправлятися на той бік по прелесті

гетьманськой.

— Невже ж?

— Так воно є. Тепер понад Десною московські драгуни стоять. Переходи караулами

обсадили, по дорогам застави поклали, — нікого за Десну не пускають. Уже їм дехто в руки

попав, що до гетьмана поспішався.

— І що?

— Те, що звичайно москалі в таких припадках роблять, батоги й кнути на місці, а тоді до