Не вбивай. Батурин.

ліси, лани та млини, усякі доходи й вигоди, жаль їм буде втратити ті маєтки. Та ще тепер, коли

цар обнадежує усякою ласкою своєю, хто тільки покається і вернеться до нього. Не одного він на

цей гачок легко зловити може. Зокрема тих, хто мають родини, жінки і дрібні діти. Що станеться з

ними? Ані їх із собою брати, ані дома лишати — от і біда!

— А не знаєте, куди діваються жінки й діти тих старшин, що з гетьманом пішли? Хазяїн

тер чоло.

— Підождіть, будь ласка, хай пригадаю. Щось мені і про них доповідали. Ага. Кажуть,

немов то деякі до Прилуки втікли. Там нібито й Орликова жінка і гетьманського господаря Цурки.

— Прилука досить далеко від воєнного терену, може, їм там і безпечно буде.

— Не знаю, може. Тільки в Прилуці всього сотня вояків, і то народ не дуже надійний, такі,

що з полків повтікали. Не знаю, чи можна їм довіряти, бо не без маєтків старшинські жінки до

Прилуки прибули.

І оба вони зажурилися. Думали, як дуже дальший розвиток справи залежний буде від

того, як себе там ті старшинські родини почуватимуть, бо чого для своїх жінок і дітей не

зроблять їх мужі й батьки.

— Але ми балакаємо, — почав господар, — а ваша милість утомлені. Який же я нездара.

Жінко! А приладь там постіль у світлиці і дай чистої води в цинову вмивальницю, та ще добудь із

скрині білля щонайтоншого, спішись.

— Ніби я цього сама не знала, — відповіла йому жінка, — аж ти мені це потребував

казати. Все наготовлене як слід. Проси їх милість, хай зволять перейти у другу половину хати.