Не вбивай. Батурин.

здебільшого таких, що до служби військової неспосібними стали, тому й на ріллі поселилися.

Але ми цікавимося, що діється у світі. Все хтось з певних людей на звіди їде. Скрізь маємо своїх

вірників, ті й переказують нам.

— Так у вас є своя почта?

— Щось ніби жива почта. — А наблизившися до Чечеля, шепотом сказав: — Ми вже й

гетьманський маніфест читали. Я собі навіть відписав його, бо я письменний.

— То вже й маніфести з того приводу ходять?

— Еге ж. Гетьман розсилає свої, а цар свої. Цар пише, нібито гетьман зрадив його, не для

добра народу, а для власної користі. Нібито він нас польським панам, а церкву нашу єзуїтам на

поталу віддати бажає.

— Ого!

— То ще не все. Слухайте дальше. Та ще каже, нібито не москалі наш народ угнітали, а

гетьман, нібито не цар усякі податки на нас накладав, а лиш гетьман багатився кривдою нашою.

— І ви вірите?

— Хто дурний, хай вірить. Я до них не належу. Каже цар, що він одного єфимка з України

до своєї казни не хоче. Обіцяє тим, що вернуть до нього, "милостквоє отпущеніє вин їх,

содержаніє чинов і маєтностей їх без всякого умаленія" та ще нагороди великі за вірну службу.

— За таку, як Ніс йому служив, — докинула хазяйка.

— А гетьман?

— Що пише гетьман, питаєте?