Не вбивай. Батурин.

до гробниці і примістив.

— Не стогни, щоб ворог не почув. Вони ранком покинуть наш Батурин, вовкам і крукам

пишуть його на жир. А ми, сину, на злість їм житимемо. Зробимо тут лад. Позапрятуємо

покійників, поживемо ще. Життя навіть від царів сильніше.

Якогось хлопця на плечах приніс, бо цей сил не мав іти.

І теж примістив його поза домовинами в могилі. Молодицю якусь привів.

— Не плач, доню, не плач. Досить тут сліз пролилося. Який із них хосен? Хосен може

бути лиш з діла. Діло робитимемо.

Вірив, що Батурин не пропав. Чорт зерно пшениці знайшов. В землю його загріб і ратицею

притоптав, щоб не зродило. А зерно щолиш у землі скільчилося, виросло й видало стократний

плід.

Дід вірив, що і з Батурином так само буде. Не пропаде він, о, не пропаде!

Останеться. Хоч би лиш він один — дід. Розкаже живим, що протерпіли покійні. Живі хай

живе гадають.

Правди і волі не заховаєш у землю і не притопчеш своїм чортячим копитом, ратицею

антихристовою.

Поживемо ще. То лише тим, що вмирали, здавалося, немов скінчився світ. Дід вірить у

його безконечність, вірить, що Укоаїна не вмре. Скільки її не грабували вороги. Хто на Вкраїну

прийшов, цей і ворог. А вона оживала, обновлювалася і процвітала новою красою. Невмируща

вона.