Не вбивай. Батурин.

Петро Павлович?.. Він?.. Ти Аполлон чи Арес списовладний? Породила тебе Волга, чи

Дон, чи Вавилон маскарадний?..

Звідкіль ти гарний такий узявся серед тієї мерзотної гидоти? В кого ти вдався? Хто ти?

Невже ж і тобі в отсій боротьбі антихриста з Христом приснився сон нез'ясований, херувимами

мальований, серафимами золочений, а життям-буттям потолочений, і пошарпаний,

поболочений, як сон, що приснився мені?

Невже ж там, у твоїй вітчині, лучаються теж люди, що мають серце, серце в груді, а не

жовч і їдь, мозок в лобі, а не мідь, а в утробі не жадобу їжі й наживи, — ні! Який ти

нещасливий?.. Такий, як я, сестра твоя в Христі, вечеровая зоря над пожарищем. Вітер свище,

виють вовки, в балках хатки, опущені, сумні...

Подай же руку мені. Крізь провалля віків, крізь помсту і гнів помандруємо назустріч

Христові, в країну нової обнови, далеку, далеку, далеку. Чому не відповідаєш?

Чого затис уста?

Гадаєш — жінка я пуста і пустословна?

Гадаєш — пісня я любовна, повна томлячої жаги, кохання без ваги?

Савська цариця? Марія Єгиптянка — Магдалина?

Киприди жриця, Содоми дитина? Кинута на українські лани?

Єлена з троянської війни?

Ах ні. Куди там, куди мені!

Я тільки Мотря, Кочубеєва донька. Знаєш? Того, що голову зрубали, бо забажав булави.