Не вбивай. Батурин.

книжки прочитав, ордонанс.

— Харашо. Побачимо.

Навіть про козацьких старшин забув. Вість про Мазепині скарби полонила його ум.

Був певний, що ті скарби чималі. У кого ж і є гроші, як не в Мазепи?

Меншикова свербіли руки. Щось до них нині прилипне. Покликав одного із полковників,

котрому більше других довіряв.

— Передаю на тебе тих людей, — показав на козацьких старшин. — Їх треба покарати

відповідно до ранг і до заслуг. Добиратися їм до живих печінок помаленьки та полегеньки, щоб

чули, що здихають. Зараз тут Мішка надбіжить, він мистець. Добре пильнуй, щоб не втік котрий.

Молодшим повідрізувати уха й носи, подломити руки, поприв'язувати до дощок і пустити на

Сейм. Старших, — тут Меншиков підніс свій голос, — поздиравши їм їх хахлацькі чуби, повісити,

й шибениці теж на тратвах з водою на Сейм пустить. Хай пливуть на пострах неспокійної країни!

Побачимо, чи захочеться хахлам бунтуватися вдруге.

Повернув коня, але пригадав собі, що він полошиться, і пересів на другого.

Кивнув на своїх офіцерів і пустився назад на Гончарівку. Сердився, що не прочищено

головної вулиці. Скрізь бельки, головні, трупи. Годі було проїхати. А світлійший спішився.

Тягнуло його Мазепине золото до себе.

Ворони знов збилися у велику чорну хмару і летіли за ним. Ніби де князь, так для них і

жир. Хоч жиру і без того скрізь було багато.

Більше, ніж сподівався князь. Навіть більше, ніж того хотів. Як семейний чоловік, нерадо