Нема нічого небезпечнішого для вожда, як на війні показати себе м'ягким.
Тільки чоловік твердого серця може втримати дисципліну.
Хай конають.
М'ягкосердні офіцери під'їхали до себе. Їх коні ступали рядом.
— Страшно, брат, що?
— Життя — один жах. Краще не думати, а жити.
— Мого дядька теж посадили на паль в Москві, на Красній площі, біля Лобного мєста.
Розказувала мати, що три дні й три ночі сидів. Страшно мучився.
— Один сам собі життя відбирає, а другий рад би вмерти і не може.
Під ногами хлюпотіло болото — зі снігом і кров'ю перемішане.
— Гидко так. Не дивуюся, що Петро Павлович наложив руку на себе.
— Тільки ти, чуєш, не пробуй. Дивись на мене, брат. Мій батько був стрільцем. За
царевною стояв. Зарубали. А я все ж таки, славити Бога, капітан. І зі мною всіляко бувало. Як
дуже зле, то гадаю про матір. Усе треба про когось гадать.
Над городом висів туман. Густий, сірий, аж чорний. Все губилося в тій мутній імлі. Тільки
іноді спалахне щось, скипить, заклекотить, полум'я бухне високо й гасне. Салдати гасили
пожежу. Бігали по Батурині, як по пеклі чорти. Як привиди, суєтилися їх чорні силуети.
Коні стиралися боками о себе, їздці штовхали себе чобітьми. Відрадніше було.
— Як дивлюся, брате, на отсей Батурин, то не знаю, чи я жию, чи мені тільки сниться.
— Кажу тобі, не думай. Горе думаючій людині.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай. Батурин.» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 683. Приємного читання.
TextBook