Не вбивай. Батурин.

Колесували на майдані, прилюдно, для більшого постраху людей. Тих, що не погибли у

нічному бою, що їх виловили по далеких садах, витягнули з пивниць, з ям, добули з очеретів,

гнали туди, хай дивляться, яка кара чекає кождого, що важиться ставити опір цареві в його

задумах великих... Бунтівники!

Світлійший хотів такого страху нагнати Україні, щоб вона присмирніла навіки. Коли він

входив зі своїми офіцерами на майдан. Мішка якраз колесував якогось хлопця. Ломив йому руки,

ноги, одну за другою, "з промежутками", безсердечно, по-звірськи, гірш звіра. Світлійший глянув

в обличчя мученика й відвернувся. Такого болю він не бачив ще в нікого і ніколи, хоч бачив так

багато.

— Ну годі. Мішка, годі! — сказав і скривився. — Бачиш, то ще дитина. Не годиться.

Але Мішку годі було спинити, як годі вирвати зловлену пташку з зубів старого кота.

Світлійший шаблею відрубав голову хлопчині.

— Тут уже й нас не треба, панове! — сказав до офіцерів. — Не хотів би я попастися до

рук отого Мішки. Звір, істинний звір.

— Рад вдоволити ваше височество, — впевняв світлійшого кат і віддав йому по-

військовому честь.

І Меншиков відвернувся від його з омерзінням.

— Кровожадний тигр, без совісті, без серця!.. Поїдемо в город, панове.

— Аз тими що робити? — спитав Мішка, показуючи на товпу на майдані.

Князь надумувався хвилину. Було їх кількасот. Деякі виглядали так нещасливо. Будили