Не вбивай. Батурин.

сполошився. Ставав дуба, рвався на боки, стогнав.

Услужливий офіцер відступив світлійшому свого коня. Цей ішов спокійно.

— Чому це так? — питався світлійший офіцера. — Мій не хоче йти, а твій іде спокійно.

— Бо мій кінь, ваша світлосте, вже мало що видить. Сліпне зі старості, — відповів той.

Світлійший оком знавця дивився на палі.

— Нічого, — казав. — А все-таки краще застромлювати на залізні шпилі.

— Хахлам і деревляних досить, — завважив офіцер.

— Правда.

Світлійшому пригадалася Красная площадь у Лобного мєста в Москві. Там від року 1698-

го торчали на залізних шпилях голови збунтованих стрільців. Сам цар їх повідрубував і

позашпилював "собствеяною рукою" при звуках сурм і при грюкоті бубнів.

Чи не зробити б у Києві такого параду? Не зашкодило б.

Навіть найстрашніші кари забуваються згодом. Стають казкою давноминулих днів. Людям

треба "argumentum ad oculos"[6]. А тим паче хахлам. Це вельми свавольний народ. Нікого не

бояться. Треба їм раз нагнати страху. Всіх їх не виріжеш. Особливо тепер, коли цареві треба

багато війська на війну зі шведом. Хахли — воїнственний народ.

І світлійший зажурився. Чи не буде сердитися цар, що він вигубив так багато людей, та

ще таких спосібних до бою козаків?.. Світлійший скаже, що згинули з оружжям у руці, і цар

заспокоїться. Скаже, що не хотіли здаватися. А безборонних він винищив розмірно мало.

Кількасот людей покарав примірно для постраху. Цар губив куди більше...