Не вбивай. Батурин.

милосердя навіть у душі Меншикова, так недоступній для того благородного почуття.

Меншикову хотілося помилувати хоч тих, що не мали ніякої вини за собою, крім тієї, що

черкасами родилися. Все ж таки це християни, православні люди, одної віри народ. Може, вони

й не брали участі в бою... Помилувати?! Так, але на це треба багато часу, щоб розслідити діло й

перевести суд. Меншиков має на нині суду досить. Напсував собі крові досить чимало. Тут треба

поступати скоро, нагло, рішучо. Ті люди не пускали його в город. Насміхалися над ним з мурів.

Зневажали його. Меншиков зневаги нікому не простить, хіба сильнішим від себе.

— Половину з них, — рішив, — повісити, інших скоротити о голову! О голову, бо вони

зависоке її держать.

— Рубати? — спитав кат.

— Рубати! — відповів князь. Мішка почухав потилицю.

— Багато діла буде.

— Старайся, Мішка, — заохочував його князь. — Тільки чуєш, не сідай нині до обіду.

Підіжди — повечеряєш.

Меншиков знав, що спрацьований Мішка був спосібний з'їсти й цілого барана. А потім

клався (спати) і спав два-три дні. І не було тоді такої сили, щоб рушила його. Можна було

гарматами котити — не чув. Лежав надутий, як гора. Постогнував крізь сон. Кидав собою, як

зловлений сом. Годі було перейти попри його, не затуливши носа.

* * *

Коли світлійший переїздив попри палі, на котрих сиділи "бунтівники", його гарний кінь