Не вбивай. Батурин.

не то що з вами.

І в гадках князя помічалися іноді такі заячі скоки, як у царя. Він у не одному хотів

наслідувати його, розуміється, як царя не було близько нього, бо в його присутності він

складався, як ножик.

— Та нічого не вдієш. Хоч хоробрі, а покарати треба. Треба так покарати, щоб їм на все

відхотілося бунту.

Князь дивився, чи перед брамою не затісують палів. Цікавий був, чи кіньми, чи волами

наволікати будуть.

— Один чорт, — рішив і махнув рукою. — Пустяки.

Повертаючись від вікна, говорив:

— Ви, господа офіцери, будь ласка, добре бережіться. Як довго останнього батуринця не

витягнемо з нори й не повісимо, так довго не можемо себе почувати безпечними. Нині треба нам

це діло зробити.

Нараз завважив майора Івана Івановича, що все ще тримався за черево і з болю то жовк,

то зеленів.

— Чого ж ти тут торчиш? Не дивись на Петра Павловича. Його недуга іншої сорти, ніж

твоя. Десь тут є хірург. Кажи, хай осмотрить тебе. Може, дійсно в тебе бебехи відбиті. Та й

копирсався ж цей сердюк, правда? Хоробрий молодець, не те, що ти, майор. Майор! — і

Меншиков згірдливо надув свої вузькі, мов до цілунку сотворені губи.

— Йому б, ваша світлосте, — озвався хтось несміливо, — горілки з перцем, це кращий лік