Не вбивай. Батурин.

— Щотретього на паль, щочетвертого колесувати, інших повісити, як собак, — приказував

світлійший. — Нікого не щадити. Хай чують, що вмирають, стерво вонюче!

Цей приказ заспокоїв його. Вийняв хустку, обтер лице й руки.

— Мішка тут! — гукнув.

З-поміж салдатів висунувся мужчина середнього росту, віспуватий, з маленькими, ніби

заспаними очима, з солодкою усмішкою на широких, мов напухлих від ужалення оси, устах.

Короткі ноги, довгі руки й високо підняті широкі рамена робили його подібним більше до гориля,

ніж до людини. Це був найвправніший з мучителів у цілій армії князя Меншикова. Людина дійсно

без серця і, здавалося, навіть без розуму. Робив своє діло цілком спокійно, зимно тупо, без

ніякого вражіння, усміхаючися заєдно.

— Чого -ж ти стоїш? — питався його князь. — Числи! Щотретього на паль.

Мішка рахував: раз, два, три — і щотретього відводив набік.I

Їх окружили салдати і повели липовою алеєю за браму. Ніхто не повернувся, ніхто не

попрощався з ними. Пощо? Незабаром зустрінуться з ними там, де нема ні болю, ні терпіння, ні

світлійшого князя Меншикова.

Мішка став знову числити.

— Раз, два, а третій уже пішов...

— Числи тих, що осталися, — рішив князь, і Мішка числив.

Четвертих відвели на подвір'я.

— Можемо йти, господа, — звернувся князь до своїх офіцерів, і вони вернулись у судову