брами, склеплене, досить низьке і темне, справді переживають пекло. Добувають усіх зусиль,
щоб вийти з нього, штовхаються, напирають на себе, місять ногами, нагадуючи раків у кобелі і
хробів під каменем, стогнуть, ревуть, відходять від розуму і не чують, як над їх головами
лунають джагани, дрижить склепіння і як нараз з ломотом, неподібним до нічого в світі,
валиться, гнітить, придавлює їх, торощить і сотні людей перемінює в безобразну купу людського
м'яса і гною. "Гу-у! У-у! О-о!"
Мотря долонями затуляє уши, щоб не чути тих зойків, стонів, реву. Це вже не люди
кричать, а добуває з себе останніх, передсмертних звуків якась жахлива звірюка, твориться
щось таке страшне й огидне, перед чим деревіє людська свідомість і на що є одна тільки
відповідь, одно тільки заспокоєння — конечність... Те, що сталося, було рівно несподіване й
непередвиджене і для батуринців, і для москалів. Людська хвиля рівно далеко відбилася по
обидва боки, лишаючи посередині між собою румовища, помішані з глиною людського тіла, ніби
нову перегороду, греблю а поміж двома ставами людської злості й завзяття.
Москалі гадали, що батуринці висадили замок у воздух. З перестрахом сліпим, який не
знає стриму, кинулися втікати назад, в напрямі Сейму.
Але біля моста наткнулися на нові відділи московського війська, котрі вислав Меншиков,
щоб спинити втікачів.
— Куди тікаєш, стерво! — гукали царські офіцери.
— Завертай назад!
В неслухняних стріляли. Це збільшало заколот. Салдати скакали з берегів, щоб перейти
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай. Батурин.» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 584. Приємного читання.