Як мовкли стріли і на хвилину потухала пожежа, то зривався ще страшніший від них гул
людське голосіння. Здавалося, що замкові мури ожили й ридають.
Мотря декілька безталанних жінок з дрібними дітьми забрала до своїх покоїв, а сама
побігла на мури
— Мотре Василівна, — кричав, побачивши її, Кенігзен, бережіть себе, тут небезпечно.
— Мені не більше, як вам, — відповіла спокійно. — Як же вам, пане осавуле, ведеться?
— Гармати лихі. Не доносять. Одну батарію московську я застукав, інші теж взяв би за
чуб, так закороткі руки. А все-таки ворога я приневолив до зміни позицій. Бачите, світлійший
переніс свою кватиру і посунув назад свій обоз — тут йому загарячо було. Гей, коли б так більше
і кращих гармат.
Останні слова заглушив гук, подібний до грюкоту грому. Задрижав мур, посипалося
каміння, дими й копоти закрили світ. Мотря чула крик, бачила, як бігали й метушилися люди, мов
крізь сон доходила до неї голосна команда Кенігзена "пали!", а потім якийсь солодкавий, аж
млісний супокій розлився по її тілі, відбираючи в неї владу і свідомість...
Здивувалася, побачивши себе в замковій кімнаті у своєї матері... Невже ж це дійсно
Любов Федорівна, отся жінка, що так турбується нею? Подає воду з вином, оцтом обтирає виски,
так лагідно доторкається її рук і ніг?
— Болить тебе що, Мотре? — питає Любов Федорівна.
— Ні, мамо, вже пройшло. Не турбуйтеся, дайте, я встану.
— Полеж ще трохи. Як принесли тебе, я гадала, що вже тобі кінець. Бог ласкав, пощадив
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай. Батурин.» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 568. Приємного читання.