— Як собі хотять, — сказала до доньки Любов Федорівна, — я своє зробила.
По дорозі бачили, як хорих і ранених з лічниці на замок переносили. В лічницю влучив
московський гранат і наробив чималого каліцтва
Хорі стогнали, зціпивши зуби, ніби соромилися свого болю.
Очима, повними вдяки, здоровили Мотрю. А вона, незважаючи на пожар і на небезпеку,
приставала до них, поправляла перев'язки на ранах, обтулювала їх на носилках, гладила білою
долонею скривавлені козацькі руки.
На останній носилці пізнала старого сотника з полтавського Герцикового полку, котрий
нині рано такої слави в герці з москалями зажив. Лежав великий, аж йому ноги звисали, як
дихав, груди підносилися, мов гора. З відчинених уст струйкою слезила кров. Його теж влучила
московська граната. Гадали, що вмер, бо був пошарпаний страшно. Але, видно, козацька душа
нерадо розставалася з хоробрим тілом. Дихав ще. А коли Мотря доторкнулася його спеченого
обличчя, підняв повіки і всміхнувся.
— Мотре Василівна, — сказав, — помремо всі, а президії нашої не здамо! хотів піднятися,
встати, але тільки головою рухнув. Не здамо! — випрямився і замовк навіки.
Мотря долонею очі йому затулила, зняла хустку з голови і, замість китайки, прикрила нею
козацьке обличчя.
ГРАНАТА
Батурин горів. Запалювалися щораз те нові будинки. Не треба було й підпалювати, вітер
скрізь розносив горючі головні. Кидав ними на церкви й на замок.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай. Батурин.» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 567. Приємного читання.