Не вбивай. Батурин.

усіх тих зневаг, які посипалися тут на його голову, а лиш переповів однодушне бажання цілого

обложеного городу згинути, а президії добровільно не здати.

— Погано вони привітали мене, царського посла, але за гостиною у вас, ласкава

добродійко, я забуду про них, а тямити буду про вас.

— Спасибі вам, не поминайте злом. А тепер підемо, бо вже недалеко полуднє. Вас,

мабуть, там нетерпеливо чекають.

— З вами я і до пекла готовий. Ходім.

Подякував за гарну гостину і за те, що вирвала його з рук роззвіреної товпи.

— Ніби ангела небесного післав мені Господь. Коли б не ви, роздерли б мене на

шматочки. Щира вам дяка, Мотре Василівна, а з дякою ще одно прохання. Яке?

Переконайте тутешніх людей, що їх упір безсильний. Князь Меншиков добуде Батурин.

Це ж ясне. Пощо тоді даремних зусиль, пощо таких жертв? Краще впустити царське військо в

город.

— Того обіцяти не можу

— Ні?

— Бо того я сама не бажаю. Зажарський видивився на неї.

— Коли б я бачила, що хочуть відчинити браму, положилася б на порозі, хай перше

сторощать мене... Ходім!

— Ходім! — повторив глухо Зажарський. Взяла його за руку.

— Позвольте вам зав'язати очі. Не дуже то ввічливо, але конечно.