Не вбивай. Батурин.

нього є друге бажання.

— Ми вже це сто разів казали, що, або оборонимо Батурин, або згинемо всі.

— Чи одно чоловік каже, а інше собі гадає, а ще інше робить. Мало чого не говорив

Кандиба, вдаючи найвірнішого гетьманового чоловіка, а де він тепер? Де Іван Ніс, що такого

лицаря з себе виявляв, і де багато других, котрих імен навіть не згадую, щоб даром не вражати

болючо їх рідні і приятелів.

— Ви нас обиджаєте, батьку, — перебили йому, — порівнюючи з Носом і з Кандибою.

— Нікого не обиджаю, братя і діти мої, але говорю, що мені розум велить, бо люблю свій

рідний город і тую нашу землю, матір святу.

— До чого ж ви свою річ ведете, кажіть?

— До того, щоб ми по добрій і непримушеній волі заприсягли перед Господом

всемогучим, що ні один з нас слідами Носа не піде, що всі ми, як тут стоїмо, так і постоїмо за

президію нашу. А хто того не може або не хоче, хай іде. Перший руку вгору підношу.

Підняв руку і дрижучим голосом проговорив слова присяги. Всі пішли за ним.

— А тепер, щоб ви знали, що я не балакав на вітер, піду, винесу з хати що в ній ціннішого

є і сховаю на замку, а хату власною рукою підпалю. Хай ворог знає, що ми не дбаємо про наше

добро, що в нас на серці тільки одно — честь і слава наша. Оборонимо город, так побудуємо

собі нові хати. ще кращі від отсих, а не оборонимо, так нам тоді вже нічого й не треба. Хай

москаль не гадає собі, що, здобувши Батурин, поживиться нашим добром, кістки з попелища

добуде, от що!