Не вбивай. Батурин.

мабуть, посол від Меншикова, й казав його шнуром витягнути на мур.

Чечелеві залежало на тім, щоб проволікати облогу. Він знав, що за москалями велика

перевага в людях і в гарматах. Вони свої втрати можуть легко поповнити новими підмогами, а

для Батурина одинока допомога — гетьман. Може, він уже надходить, може, за два-три дні

появляться голубі шведські однострої; подавав же гетьман своїй резиденції світляні сигнали,

щось вони значать. Тому-то й кожна година проволоки золота була варта для нього.

І Чечель, зав'язавши Зажарському очі, попровадив його на замок, до тої салі, в котрій

обложені відбували наради — козаки і міщани вкупі. Товпа стрічала Зажарського вельми

непривітно. Посли від світлійшого, котрі приходили з одним, а саме, щоби впустити московські

полки в Батурин, роздратували всіх. До того нинішній щасливий випад підбадьорив не тільки

козаків, але й міщан. Молоді хлопці, що ледве двигали мушкет, голосилися добровільно до

служби. На Зажарського всі дивилися як на ворога і на зрадника, котрий настає на цілість города

і на його славу.

— Не впускайте вовка в кошару. Підшибніть йому ноги, щоб більше не скакав!

Сипалося й каміння.

Чечель мусив сердюками окружити посла світлійшого, щоб провести його цілим. І на

Чечеля сипалися за те непривітні слова. Йому дорікали, що грається у піжмурки з москалями,

замість привітати їх гідно — кулями й ручними гранатами, що не чує обидливих для своєї

гідності слів. Знав, що роздратований народ не вміє язика тримати за зубами. І не дивувався, що

це облога. Люди вже багато ночей не сплять, мало хто їсть теплу страву, працюють і турбуються