Не вбивай. Батурин.

— Або житимем вольні, або вольними помремо за волю!

— Батурина не здамо!

— Війська царського не впустимо в город!

— Ні, ні, ніяк!

Чечель ждав, поки втихомириться громада. Діждатися не міг.

— На гак з ним!

— У Сейм!

— Коміть головою з муру пустім! — гукали. Зажарський дрижав, як на муках. Він знав. що

й попе редніх послів батуринці не приймали ввічливо, але гадав, що його попередники все-таки

дещо прибільшували свої подвиги, щоб приподобитися світлійшому. Не сподівався, щоб у цьому

бунтарському гнізді назбиралося стільки злості і стільки самостійницького завзяття. Черкаси

такий терпеливий народ, аж нараз, диви, якими стали. Їх не переконає ніхто, на них одна рада:

ніж і вогонь. Це він перекаже світлійшому, якщо Господь виведе його з цього пекла. Та на це він

великої наді; не мав. Кожда кістка боліла його, в роті чув спрагу, кров спливала йому на обличчя.

Ще трохи; й затовкли б на смерть. І як тут вийти з цеї яскині злості?

— Давай його тут! Ми його розуму навчимо. Ми йому покажемо, як зневажати гетьмана та

його столицю!

— Шановна громадо! — гукнув з усієї сили Герцик, входячи з Мотрею у салю.

Поява нинішнього героя і любленої цілим городом Мотрі втихомирила розгукане море.

Люди розступалися, робили їм дорогу, але все ще ненависним оком гляділи в той кут, де за