Не вбивай. Батурин.

— Ще одна свиня суне рило. А бий!

— Від світлійшого з листом до полтавського полковника йду! — гукав Зажарський.

— До чорта-дідька свого йди! відповідали йому. В город не пускаємо нікого. Не треба.

— Пустіть! Світлійший востаннє подобру хоче балакати з вами.

— Хай би балакав був учора, як ми до нього своїх депутатів слали. Нині ми не цікаві на

його розмову. Будемо балакати мовою куль. До москаля стріляй, а не по-людськи балакай Він

людської мови не розуміє.

— Востаннє питаюся вас, чи впустите?

— Востаннє відповідаємо тобі: вертайся, з чим прийшов.

— Кланяйся світлійшому і цілому його бублейницькому родові. Кажи, що як прийде до

Батурина, то бублики на майдані продаватиме.

Насміхам не буо кінця. Але Зажарський не спішив вертати. Боявся Меншикового гніву.

Дістав приказ за всяку ціну дібратися у город і передати Чечелеві лист

— Браття земляки, — кликав голосом благальним, не йду до вас як ворог, лиш як

приятель. Добру новину привожу вам. Не відкидайте дружньої руки, не копайте могили для себе,

не руйнуйте свого славного Батурина! Тому, що славний, не хочемо безславити його.

Свиснула куля й перелетіла попри саме вухо Зажарського. Він похитнувся, кінь скочив,

мало не скинув їздця в ріку.

На його щастя, надійшов туди Чечель.

Побачивши товпу біля муру і зачувши останні слова розмови, догадався, що це знов,