Не вбивай. Батурин.

пістолів, але й від своїх власних коней. Не один з них лежав на землі, придавлений своїм конем,

з-під котрого ніяк не міг викараскатися, не одного кінь волочив по дорозі, бо цей не вспів упору

вирвати чобота із стремен. Нові відділи, що безнастанно наспівали на поміч, збільшували тую

суматоху. Зчинився крик, гамір, рев, котрий аж у Батурині чути було.

Батуринці повилазили на дерева й на криші своїх хат щоб побачити, як Герцик з

москалями б'ється.

За той час Кенігзен вспів перевезти дві гармати і справити їх якраз туди, де йшов цей

дивний бій. Не здаючися на гармашів, сам наглядав на дула, осмотрював замки і підбирав кулі.

Чекав тільки, щоб Герцик, заманивши драгунів в поле, пустився назад, а їх лишив як мету для

Кенігзенових стрілів.

Та Герцик не спішився. Завзятий козак ніяк не міг розстатися з ворогом. Драгуни пізнали в

нім полковника і кілька разів наважувалися на нього. Двох офіцерів з двох боків обскочило його.

ї то не молодиків, грачів вправних старих. Був такий мент, що, здавалося, ось-ось — і кінець

полтавському полковникові. Він довго відбивався шаблею, махаючи то вправо, то вліво так

скоро, що казав би ти, в його руці не шабля, а блискавка срібна, аж нараз, саме у ту хвилину, як

один з них наряджував пістоль, він кинувся на другого і шаблею звалив його з коня. Не

турбуючись ним дальше, звернувся проти другого. Цей стрілив, куля перелетіла через

Герцикову шапку, але не ранила його. Герцик, наче у відповідь, шаблею засягнув московського

офіцера по руці, перетяв поводи і кінцем рубнув його по щоці. Удар був такий несподіваний

сильний, що москаль захитався і, облитий кров'ю, повалився на землю, а сполошений кінь