Не вбивай. Батурин.

— Наші вдають, що настрашилися, — втікають.

Москалі пускаються за ними. Але ж багато їх! Ніби вітер листя полем мете.

— І доля їх, як зів'ялого листя... Зігниють.

— Цар людей не щадить, має їх багато. Самої кавалерії тисяч двадцять.

— З нашими чи без?

— Чорт його зна — багато. Але не добрих. Лицарського духу не мають. Цар їх страхом до

бою жене.

— Це й тепер видна. З ними і грець поганий. Татари куди кращі.

— Татари вроджені їздці. І поляк, як лучиться їздець, то добрий, а москалі — ніби в

піжмурки граються. Розженеться, от-от проколе списом, аж нараз повернув конем і проїхав

мимо.

Московські драгуни, хоч могли наших обскочити з ycsx боків і рознести шаблями,

кидалися в бій без завзяття. Герцикові їздці то вдавали, що тікають, то нараз скорим рухом

оберталися і кидалися на драгунів, приневолюючи їх до бою. Сміливіші з москалів, що загналися

задалеко, падали жертвою козацьких шабель і пістолів. Козаки робили шаблями вправно, а

стріляли влучно. Їх легкі коні., ніби розуміли своїх їздців, вгадували їх гадки; поверталися зі

скорістю блискавок вправо і вліво, знімалися високо на задніх ногах, гризли, кусали драгунських

коней, ніби свідомо брали участь у бою. Московські коні, здебільшого недавно відірвані від воза і

плуга або вирвані зі стадний, полошилися від стрілів, боялися шабель і зраджували охоту

втікати до своїх стаєн. Між драгунами було чимало каліцтва, не тільки від козацьких шабель і