Не вбивай. Батурин.

другою кинувся наперед.

Нерівна боротьба не тривала довго. Котрийсь з козаків ухопив ліхтарню, боролися в

темряві. Ворог не знав, хто напав на нього, заскочений і перестрашений, боронився несвідомо,

стихійно, як боронить чоловік свого життя.

Нікому пощади не давали. Чорне підземелля скрило в собі, як у могилі, жахливу тайну

нерівного бою.

Тишина.

— Давай ліхтарню!

Подали, щоб побачити вислід своєї роботи. Страшний... Та на міркування не було часу.

Чечель казав засипати вхід до яскині.

Безпечні були, що ворог не дістанеться туди. Вибуху вже не боялися, не страшний змій,

коли вирване жало. Розглядаються: двох москалів приникло до землі як трупи. Підняли їх!

— Вставай!

Перестрашено дивляться на козаків і благають ласки.

Чечелеві не хочеться мордувати безборонних — гидко. Відбирають їм оружжя і кажуть

копати дальше.

Чечель знає батуринський замок, як свою власну хату, по планам і по тайнам, які йому

повірив гетьман. За той час як готовився до оборони, зазирнув у кождий куток, власними ногами

зміряв кождий перехід, кождий крок землі. Бачить, москалі добре копали. Просто на потайник

ішли. Хтось свідомий показав їм дорогу. Ще трохи, і дібралися б до потайника, котрий виходить