Не вбивай. Батурин.

історії доносів на Мазепу»

ПО ДОРОЗІ

Дорога була безпечна, бо перед виїздом гетьмана з Жовкви перейшла туди його передня

сторожа і очистила старанно всі ходи й переходи, всі шляхи і стежки з усякого підозрілого й

ненадійного елементу. До того день, кілька здорових і добре узброєних гайдуків, — можна було

їхати безпечно.

Дощ уйнявся, весняні хмари розвівалися, як дими по битві, молода зелень аж хапала за

очі.

Гетьман жалував, що не застав княгині. Все воно краще мати діло з панею, ніж з її

служкою, хоч би навіть з таким хитрим і дотепним, як отсей тринітарій.

Мудра княгиня Дольська! Знає вона підібрати відповідних людей, грачів, не партачів.

Можна бути певним, що її посли не пошиються в осли, діла не попсують.

Гетьман був рад, що вигляди на новий союз України зі Швецією прибирали конкретні і

корисні форми. Останній побут з царем і Меншиковим у Жовкві впевнив його, що з Москвою не

заїдеш дальше, ніж до чорта в зуби. Петро, навіть побитий, буде ще для України ворогом дуже

небезпечним. У нього вже нині війська поверх сто тисяч (крім козацтва). Правда, що воно ще не

добре, не рівня знаменитій армії шведській, але все ж таки куди краще від давнього, котре ані

оружжя доброго не мало, ані бойовим духом не визначалося. «Нъть попеченія о томь, чтобы

непріятеля убить, одна забота — какь бы домой поскоръе», — писав про московське військо

московський чоловік Посошков. «Дай Богь великому государю служить, а саблю изь ноженть не