Не вбивай. Батурин.

Гетьман озвався до Орлика:

— Нема нічого злого, щоб на добре не вийшло. Кажи Ломиковському, хай бере задню

сторожу вперед і хай ціла валка їде. Нам доведеться поленими дорогами об'їздити це прокляте

болото. Розумієш?

— Розумію, милосте ваша.

Орлик рушив конем. Гетьманська карета постояла хвилину, а коли ціла валка, до

останнього козака, сховалася в лісі, машталір повернув кіньми, виїхав на полеву доріжку і пігнав

до села, що лежало з придолинку, поміж гайками. Перед селом у великому запущеному саді

стояв двір княгині Дольської.

Весняні роботи скінчені, до того дощ, людей не видно було. Гетьманський ридван котився

поміж двірськими ланами і незамітно, бічною брамою заїхав перед кам'яні сходи старосвітського,

недбало утриманого двора. Видно, властителька не дуже-то добре хазяйнує і зайвого гроша на

обнову палати не має. «Чи не схоче знов позичити в мене? — погадав собі гетьман. — Га, що ж?

Кум кумі рад... Як попросить, то дам. Сприяє мені тая гарна паня».

Гетьманові хотілося після побуту в Жовкві, де він мало що не кождої днини стрічався то з

царем, то з Меншиковим, то з обома нараз, про других москалів і не згадуючи, хотілося йому

тепер яку годину-дві побалакати з гарною і умною княгинею, котра так живо нагадувала йому

тую двірську й великопанську атмосферу, до якої він від дитини привик.

Був це другий світ, неподібний до того, в якому переживав цар і яким гадав ущасливити

своїх земляків, — і незем-яків, котрих він сподівався все-таки зробити колись земляками. Всяке