Не вбивай. Батурин.

насильство будить у культурній людині протест і охоту боротися з нею, таку реакцію почував у

собі гетьман, про політичні його плани навіть не згадуючи. Вони були природним випливом тієї

стихійної реакції, а заразом скріпляли її.

Без насильства не збудуєш і не перетвориш держави. Це ясне. Насилуй собі своїх людей,

— але яке тобі діло до нас? Ми ж другий народ, і насильство твоє над нами стократ гірше й

каригідніше, бо воно знущається над нашим почуттям національним. За нами найсвятіше право

боронитися, не перебираючи в способах, як борониться всяка твар в природі, щоб зберегти свій

рід і гатунок. Яке діло Україні, що ти хочеш утворити нову, Московську державу?

Княгиня Дольська розуміє ті гадки й почування, вона сприяє не лиш гетьманові, але й

Україні, і тому вік радо побалакає з нею, бо зі своїми все ще боїться говорити щиро, все ще не

хоче розікрити карт. З Дольською безпечно.

На жаль, гетьман завівся у своїх сподіваннях. Двір був майже пустий. Привітав його

старий служка і попросив до салі, в якій гетьман побачив якогось шляхтича, химерного

чоловічка, що, здавалося, навіть у контуші добре ходити не вмів. Ані вильотів вправно не закине,

ні вуса не підкрутить з фантазією, тільки дурнувато підсміхається.

— Ваша милість, пан гетьман, не пригадують собі мене? — питає.

Гетьман вважно глянув на шляхтича.

— Не тямлю, щоб я мав приємність стрічатися з вами.

— А я мав честь бути представлений вашій ясновельможності. Я отець Августин.

тринітарського ордену чернець, вашої милості покірний слуга і підніжок.