Не вбивай. Батурин.

— Ви — отець Августин? Ні, жартуєте, добродію. Я вже всілякий маскарад видав, але

щоби хто міг перекинутися з умного тринітарія в придуркуватого шляхтича, того я ще не бачив.

Отця Августина ніби хто медом помастив.

— А все ж таки я, simplex servus Dei[9] , не хто другий, лиш отець Августин. — відповів і

подав условлений знак, по якім про error in persona[10] і мови не могло бути.

Від отця тринітарія довідався гетьман, що княгиня сподівалася його, гетьмана, але не

нині, так і поїхала кудись, і що коли б навіть післанця по неї зараз пустити, то щолиш завтра під

вечір можна би сподіватися ЇЇ. А що гетьман мусив за яку годину-дві їхати дальше, щоб ще

перед ночею наздігнати царевича Олексія, так треба було і без княгині прийняти звіт тринітарія з

поїздки до короля Карла.

Звіт цей не відбігав далеко від того, що привіз Заленський, вони ніби порозумілися, щоб

виторгувати дещо від гетьмана в користь Польщі і католицизму.

Гетьман дав тринітарієві таку саму відповідь, як і Заленському, і просив його, як тільки

княгиня верне, порозумітися з нею і ще раз поїхати до Карла.

Чернець дуже вважно вислухав гетьмана, ніби кожде слово його карбував собі в тямці, а

тоді, перепрошуючи і застерігаючись на всі боки, натякнув, що поїздка така коштує силу грошей,

котрих, на жаль, ані в нього, ані в княгині немає.

— Княгиня вже й свої дорогоцінні брильянти заставила, і тепер вона турбується, яким би

то способом викупити їх, щоб не пропали.

— Гріш річ набута, — відповів гетьман. — Щоб ми здорові були, для доброго діла не