Не вбивай. Батурин.

робили своє діло.

Ще кілька стовпів, хоч з другого боку підрізати, ще треба перевезти човни, що їх забуто в

шуварах, ще бельки забрати, щоб ворог не мав готового матеріалу під рукою, — ще, ще!..

— Кидайте місті — гукали їм з валів. — Біжіть, бо замикаємо брами!

З жалем дивилися на недокінчену працю. Бігли в замок. Двох смільчаків борикаються з

глибоко вбитим палем. Вирвали і його та пустили з водою. Хай пливе і хай дає людям знак, що

Батурин зірвав за собою останні мости.

— Скорше! Скорше! — принаглювали їх з мурів.

Ускочили...

Чечель казав брами позасипати землею.

Сотні мотик кинулися рити землю. Сотні тачок привозили її з майданів і огородів. Брами

загачено землею, камінням, старим деревом, непотрібними возами так, що хоч би їх ворог і

відчинив, так мусив би прокопуватися крізь той насип, а це нелегка річ.

Сонце продиралося крізь осінні хмари й освітлювало московські полки, що наближалися

до Сейму. Підходили і поза віддалею гарматного стрілу ставали на полях табором. Все нові

прибували, піші й кінні, гармати й вози, гнали стада худоби, везли хліб.

Обложені дивилися на тую каравану, на той живий обруч, котрим москва збиралася

скувати і здавити Батурин, як удав торощить кості своєї жертви.

— Більше ворога, більше честі! — відповідали сміливіші. Кенігзен з файкою в зубах ходив

від гармати до гармати, розмовляючи з гарматчиками й роздаючи їм прикази.